28.01.2020

Кажуть, що впали: як ефективно захистити людину, яка переживає насилля в місці несвободи

В місцях несвободи доволі розповсюджене насилля. Підопічні можуть бути агресивні одне до одного, адміністрація та працівники — до них. Вже не кажучи про випадки, коли службові особи свідомо примушують людей страждати, аби досягти своїх цілей. Це моменти повної вразливості підопічного, коли він не може себе захистити, але потребує в турботі інших осіб та медичній допомозі. 

Фізичне насилля часто супроводжується тілесними ушкодженнями різних ступенів. Проте, коли йдеться про надання медичної допомоги, неважливо ким було завдано ушкодження, коли і як — працівники місць несвободи зобов’язані зреагувати. Проте доволі розповсюдженим явищем є те, коли підопічного в місці несвободи лишають в тому стані та не надають допомогу. 

 

 

 

Європейський суд з прав людини тлумачить ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо заборони катування, як таку, яка також стосується ненадання медичної допомоги в місцях несвободи. В справі Аерц проти Бельгії, суд коментує: …з урахуванням практичних вимог ув'язнення, держава зобов’язана належним чином дбати про охорону здоров'я такої особи та забезпечення для неї нормальних умов існування, зокрема, шляхом надання їй необхідної медичної допомоги.

 

Коли людина страждає, або відчуває біль, адміністрація має всі засоби допомоги, які держава готова надати. Тому не використання цих засобів, за умови, що адміністрація була поінформована, або мала бути поінформована — це катування.

Підопічні місць несвободи отримують травми на різних етапах. 

До прибуття  в місце несвободи, людину могли побити представники правоохоронних органів. Зі слів Юрія Бєлоусова, який зараз очолює Департамент проти катувань при Генеральній прокуратура — моніторингові візити допомогли зменшити кількість випадків катувань при допиті, проте збільшилась їх кількість при затриманні. 

За прибуттям в місце несвободи, людина може постраждати від рук адміністрації та інших підопічних та засуджених. Наприклад, під час моніторингового візиту в Бердянську виправну колонію було виявлено, що до контролю за людьми залучені інші засуджені. Зі слів Олександра Гатіятулліна, голови організації Україна без тортур, в деяких колоніях все ще існує субкультура бродяг і принижених, де засуджені використовуючи будь-які методи насилля – від психологічного, до фізичного та сексуального. В деяких випадках самі працівники закладу травмують підопічних, б’ючи та ґвалтуючи їх. Також можливі виробничі травми, коли підопічні залучені до робіт в місцях несвободи, та самонанесення ран. 

Тому видів насилля в місцях несвободи багато і стоїть питання про те, як діяти в таких ситуаціях монітору.

Основна задача монітора в місцях несвободи — фіксувати все, що стосується тортур. Саме фіксація фактів про побиття, дослідження медичних книг та журналів травм, фотографування ран — є найефективнішою допомогою. У низці випадків, коли це було пряме катування, монітори викликають правоохоронні органи та зупиняють моніторинговий візит, проте зазвичай порушення стосуються ненадання медичної допомоги. Тоді важливий комплексний підхід до розв'язання проблеми: фіксація, звіт, реагування Омбудсмана.

Проте в доведенні того, що насилля дійсно відбулось в місці несвободи є труднощі. Найбільша проблема пов’язана з тим, що підопічні відмовляються від своїх слів через стрази бути покараним.

Ми говоримо про факт отримання травми, — зазначає Олександр Гатіятуллін. — Людина каже, що впала з верхньої полиці, а насправді її побили співкамерники. Вона звертається по медичну допомогу в медичну частину, отримує лікування – а про підозрілі травми лікар нікуди не повідомляє. І ситуація не змінюється, травму кваліфікують як побутову

В недавньому моніторинговому візиті в Стародобровільський психоневрологічний інтернат було знайдено підопічного з гематомами обличчі. В той час як інші підопічні описували як санітар його бив, сам потерпілий казав, що впав зі сходів. Крім того, що його побили за кілька днів до візиту, зі слів інших людей, він зазнавав подібного ставлення регулярно. Проте він боявся казати про це моніторам, щоб не зазначати гіршого ставлення від санітара.

Зазвичай, всі вони падають.

Засуджені розуміють, що їм потрібно буде відбувати покарання в місці несвободи ще багато років, тому вони не хочуть наражати себе на небезпеку. Цей страх цілком реальний і монітору потрібно знати як зібрати інформацію та захистити людину. 

По-перше, викликати на особисту бесіду кількох осіб, без конкретної логіки вибору. Брати кожного десятого, чи шостого. Це допоможе сховати людину, яка дала дійсно цінну інформацію.

По-друге, запитати в людини дозвіл. Зі свого боку ми повинні взяти в людини дозвіл повідомити про факти тортур проти неї, — додає Олександр. — Далі почнеться провадження — і людина може цього не хотіти, бо боїться за безпеку.

По-третє, зібравши факти про тортури в людей — знайти підтвердження цих фактів в інших джерелах інформації. Олександр радить, дізнавшись про конкретний випадок побиття чи катування, знайти записи за той день в журналі подій та травм, або медичних записах. Якщо інформацію підтверджується — вже неважливо хто з підопічних це сказав.

Отже, в ситуації, коли монітор вважає, що в місці несвободи є прояви насилля, він цілком може використати час візиту, аби дослідити, що саме відбувається. Для цього йому треба пам’ятати, що від його слів та дій залежить життя людини, і безпека підопічного є понад усе.

 

Розділи

Повідомити про порушення
ПІДПИСАТИСЯ НА РОЗСИЛКУ Підписатися
  • monitor-info.com.ua
  • +38 067 011 45 45 (UA)
  • 04070, м. Київ, Волошськая 22/28 (Хорива 22/28) кв. 54 (1 поверх)