Маленький звіт який міняє долі тисяч людей
Про тортури в місцях несвободи знає дуже мало людей. Це пов’язано і з територіальною віддаленістю цих місць, закритим характером закладів та недостатнім висвітленням в медіа. Тому представники офісу Уповноваженого з прав людини та монітори — це носії унікальної інформації. Від них залежить чи хтось дізнається про тортури в цих місцях і чи отримають постраждалі допомогу. В той час як візити є важливою діяльністю монітора, без звітів — це лише екскурсія.
Звіт — це доказ того, що в діяльність установи потрібно втрутитись. Підопічні, які живуть в місцях несвободи, є абсолютно залежні від адміністрації закладу та вразливі до жорстокого ставлення. В приватних бесідах з моніторами вони визнають, що давно хотіли розповісти комусь про те, що відбувається в їх закладі, але не мали зв’язку з людьми ззовні. Буває, що монітор є першою людиною за тривалий час, який дізнається про труднощі в житті підопічних. І отримавши ці історії, він відповідальний за те, щоб ці випадки не були приховані.
Занотовуючи інформацію, монітор вносить свою частку в офіційний звіт. І без його участі в створенні звіту, чиєсь життя лишиться в небезпеці. Засуджені, яких катували — і надалі страждатимуть від систематичного приниження. Літні люди, яким не надавали медичної допомоги — будуть у ризику смерті від ускладнень хвороби. Діти, про яких не опікувались — і далі будуть занедбані. Адже, скільки місць несвободи — стільки й історій. І лише монітор, доклавши свою частку у звіт, може змінити історії тортур в історії успіху.
Експерт з моніторингових візитів Олександр Федорук зазначає, що візит вважається здійсненим, лише коли монітор пише звіт. Він додає, що написати звіт буває важко, адже не кожен може написати словами те, що бачить. Крім того, часто при спілкуванні з адміністрацією чи підопічними монітори відчувають емоції, які будуть зайві при написанні звіту.
Для таких випадків був розроблений чек-лист, де перераховано основні критерії до аналізу ситуації, серед них: питання щодо наявності чи відсутності у підопічних тілесних ушкоджень, умов утримання, скарг, дотримання медичних норм, тощо. Це є певним лакмусовим папірчиком того, чи є в місці несвободи катування, чи ні.
Часто занотувати побачене і йти далі легше, аніж шукати потрібне в чек-листі. Для того, аби працювати таким чином і не пропустити важливих моментів до звіту, Олександр радить: Тут є два основні моменти: знання нормативно-правової бази та вміння ці знання застосувати. Тоді легше писати звіти. Для володіння необхідною базою законодавства, важливо знати основні положення щодо надання медичної допомоги, правила та порядок тримання людей в різних місцях несвободи, обов’язки адміністрації та працівників установ, тощо. Якщо використовувати ці положення та чек-лист, будь-який монітор може правильно оцінити ситуацію і занотувати всі необхідні для звіту випадки.
Час — критичний показник щодо успішності звіту. Якщо хоча б одна людина не виконає оперативно свою частину, є ризик, що звіт втратить свою силу, а візит буде даремним. Коли монітори зібрали дані, вони мають лише 3 дні на те, аби оформити свої нотатки та разом зі світлинами направити до керівника групи. У керівника є лише 2 дні, щоб всі дані зібрати в один загальний звіт та відправити в офіс Уповноваженого з прав людини.
Про наслідки затримки з написанням звіту коментує експертка Національного превентивного механізму Леся Валяєва: Буває, що звіт довго пишеться, а відповідальні за його перевірку люди затягують процес. Тоді багато можливостей вплинути на ситуацію втрачено.
Листи, які йдуть в державні установи та відповідальні міністерства вже не мають сили. По декільком ситуація поїзд вже пішов! Вже пройшов місяць і результати моніторингу стали не актуальні.
Оперативність в написанні звіту важлива, бо це основний доказ моніторів про те, що вони побачили в місцях несвободи. За час відтягування з написанням, певні сліди, які могли би становити доказову базу кримінального розслідування будуть знищені людьми або часом. Свідки також можуть опинитись під тиском адміністрації та відмовляться говорити з представниками правоохоронних органів чи прокуратури. Умови утримання, які підпадають під категорію катування, можуть бути приховані. Крім того світлини, нотатки та рефлексії моніторів, години проведені у візиті та емоційне виснаження — будуть витрачені дарма.
Після того як звіт пройшов всі стадії перевірки та затвердження, починається адвокація. Олександр Федорук зазначає: Далі в офісі Уповноваженого з прав людини проводять повноцінний аналіз. По конкретному випадку можуть збирати робочі групи, де розбирають певні питання. Залежно від подання, вони залучають органи прокуратури, Державного бюро розслідування, поліції. Ігнорувати ці звернення державні органи не можуть, бо матимуть негативні наслідки. Крім того, за написанням звіту активісти, які беруть участь в адвокації, створюють майданчик для комунікації. Також проводяться пресконференції, залучаються ЗМІ. Використовується весь потенціал механізму адвокації.
І на завершення: покращується життя людей в місцях несвободи! Один з експертів моніторингових візитів, Сергій Перникоза, згадує як на київській гауптвахті після візитів зробили ремонти. І там, де раніше стояли відра, куди люди ходили за потребою — поставили нормальні унітази.
А в психоневрологічному диспансері черкаської області, де люди просто лежали на підлозі, після візиту підопічних почали розміщувати в спеціальній залі з ліжками. І це тільки шматочок всіх результатів.
Тому без написання звіту вважати візит успішним неможливо. Лише опрацювання знайдених порушень та їх внесення в офіційний документ є ефективним засобом боротьби з тортурами в місцях несвободи. І часом доведено, що добре написаний звіт може спасти чиєсь життя та покращити умови проживання для інших.