Права людини — це зброя проти тортур
Тортури — це жорстоке явище, яке існує ще з античності. Попри те, що основними причинами тортур вважались дізнання та покарання, ними не обмежувались. В темних кутках людської уяви з’являлись сотні методів тортур, які знищували тіло людини, а потім – дух. Проте з розвитком гуманізму та концепції прав людини, тортури все більше засуджувались. І в 1948 році в Декларації прав людини на міжнародному рівні було проголошено, що тортури — це антилюдська практика. З того часу концепція прав людини є основною зброєю проти тортур. І в цьому є її важливість для Національного превентивного механізму.
За час існування Національного превентивного механізму, було зафіксовано безліч випадків тортур. Саме права людини є тим фільтром через який монітори пропускають побачені ситуації. Інформація про побиття, зґвалтування, ненадання медичної допомоги та більше закріплені в законодавстві, а отже є неприпустимими в місцях несвободи.
Для боротьби з явищем важливо розуміти чому це відбувається. Сергій Перникоза, який вже тривалий час ходить в моніторингові візити, зазначає: Порушення прав підопічних відбувається через незнання або небажання сприймати людей в місцях несвободи як рівних собі. Їх радше сприймають як овочів, як хворих, неподібних собі — і це зумовлює ставлення персоналу. Тобто, не приймаючи цінності прав людини, а саме: гідність та рівність — працівники місць несвободи як несвідомо, так і часто свідомо сприяють тортурам. Коли ти не бачиш в підопічному людини, легше вчиняти те, що ти ніколи не вчинив би собі.
То як концепція прав людини може стати в пригоді підопічному, монітору, місцевій громаді та співробітнику місця несвободи? На ці питання відповідає монітор та експерт з прав людини, Сергій Буров.
Для підопічного, ізольованого від світу в місці несвободи, знання про його права є життєво необхідними. Це його захист від свавілля влади, адже тоді підопічний чітко розрізняє, де адміністрація та працівники переходять межі піклування. Буде добре, якщо підопічні знатимуть куди і як звертатися, — зазначає Сергій, — і будуть самі повідомляти що щось не так. Якщо людина звикла, що все життя її б’ють по потилиці, вона буде сприймати це як норму. Проте, якщо людина знає як захиститись, до кого звернутися, де отримати інформацію, як зробити звернення — це одна зі складових того, що все буде добре. Тобто, якщо підопічний знатиме, що надання йому медичної допомоги є обов’язком адміністрації, а будь-який прояв насилля неприпустимий — це буде початком покращення його ситуації. Важливо також аби він знав кому повідомити цю інформацію та як себе захистити від погіршення ситуації. Знання підопічного про його права можуть, крім того, допомогти монітору, адже тоді він знатиме, що говорити та на які проблеми вказувати.
Проте підопічні різних місць несвободи мають різні обсяг можливостей впливати на свій стан і усвідомлювати, що з ними відбувається. Так, вразливі групи — діти, або підопічні психоневрологічних диспансерів часто сприймають все що з ними відбувається як обставини, на які неможливо вплинути. Для того важливо, аби про їх права знали працівники установ. Для співробітників важливо знати про права людини, — додає Сергій Буров, — бо працюючи в закладі несвободи, вони є потенційними порушниками прав людини. З іншого боку, в їх функції входить гарантування прав людини: забезпечення, повага, захист — три види функції, які є гарантуванням з боку держави права людини в місцях несвободи.
Працівники місць несвободи є агентами держави та повинні гарантувати права людині на місці. Тобто, від них залежить чи людина отримує пенсію, гідне лікування, одяг, тощо. Від того наскільки вони розуміють права людини, або бодай те, що в підопічних є гідність і попри їх стан вони є рівними — ситуація мінятиметься найкраще.
На поведінку працівників місць несвободи також впливає і застаріла система. Наша ситуація з розуміння права людини не просто позитивістська, а ще з присмаком радянських підходів, — зазначає Сергій. Ознаками цієї системи є нерозуміння того що таке права людини, особиста свобода, приватність. Саме тому, під час візитів монітори стають свідками, як працівники геронтологічних інтернатів можуть різко відчинити двері в кімнату бабусі чи дідуся, не постукавши, у виправних колоніях поруч стоять туалети без стінок, а в деяких дитячих інтернатах діти сплять по кілька на ліжку.
Розуміння своїх функцій працівниками наших місць несвободи та західних впливає на ставлення до підопічних. Відвідавши місця несвободи Америки, Польщі, Норвегії, Сергій Буров додає: Люди, які там працюють, дбають про ресоціалізацію підопічних, відчувають відповідальність і опікуються ними. Вони чітко розуміють приватність людей, розуміють, що вони мають ті самі права. Розуміння прав підопічних поширюється і на їх приватні потреби. В камері з найвищим рівнем небезпеки в Норвегії було дзеркало. Але це було не таке дзеркало, яке можна розбити та нашкодити собі, а гарно оброблений шматок сталі. В нього легко дивитись. Крім того у виправних колоніях середнього рівня безпеки є кухні на блок, настільні ігри.
Для монітора Національного превентивного механізму права людини є основою діяльності. Коли вони приходять в місце несвободи, вони не лише перевіряють заклад на наявність тортур, а і здійснюють просвітницьку роль. Кожне знайдене ними порушення вони доводять до відома адміністрації та працівників, аргументуючи чому так не повинно бути. Для адміністрації та працівників закладів, які звикли працювати за певними інструкціями, візиті моніторів допомагають побачити недоліки та знати як їх усунути.
Монітор повинен навчати під час самих візитів. Тому монітори повинні бути добре підготовленими та розповідати персоналу на конкретних випадках що таке права людини. Монітори бачать те, що не бачать інші, висловлюють думку та є експертами виходячи зі свого досвіду — додає Сергій Буров. Тому тренінги, які проходять монітори перед тим, як отримати дозвіл, є передумовою реальних змін. Чим більше монітор накопичує знання, розбирається в нормативній базі та задає експертам питання, тим більше шансів що його перебування в місці несвободи буде ефективним. Тоді він знатиме як пояснити працівникам закладу, чому вони не мають права зачиняти підопічних в загартованих кімнатах, чому повинні надавати медичну допомогу і поважати їх як рівних собі.
В здоровому суспільстві не повинно бути таких умов, в яких людина зазнає тортур. Тому монітор, опинившись в місці несвободи та зафіксувавши певні ознаки тортур, несе відповідальність як за донесення цієї інформації напряму працівнику, санітарці, лікарю, черговому чи іншій відповідальній людині, так і зазначивши у звіті.
Роль громад в боротьбі з тортурами в місцях несвободи України є надзвичайно важливою. Місцеві громади знають свою територію та місця несвободи набагато краще, мають більше людських ресурсів та важелів впливу, зацікавлені у змінах. Багато з них є працівниками місцевих місць несвободи, тому їх поінформованість в концепції прав людини напряму вплине на поступові позитивні зміни для підопічних. Не обов’язково їх робити експертами з прав людини, — додає Сергій Буров, — Проте людям в місцевих громадах важливо вміти помічати ознаки порушення і знати як реагувати.
Крім того громади можуть вплинути на суттєве зменшення кількості місць несвободи. Не всім людям, які потрапляють в психоневрологічні диспансери необхідно там перебувати. Більшість з них не є суспільно небезпечними, єдина шкода, яку вона можуть заподіяти — це собі. Громада може знайти шляхи забезпечити їх піклуванням та дозвіллям. Також, чим більше в громадах з’являтиметься фостерних сімей, які готові на певний час опікуватися дитиною, то не буде такої потреби в дитячих інтернатах. Крім того, що людям набагато приємніше бути поза місцем несвободи, подібне утримання може бути набагато дешевшим ніж утримання в притулку.
Тому, концепція прав людини — це інструменти боротьби з тортурами. Це та складова, без якої, боротьба проти тортур буде декларативною та неефективною. Тільки поінформованість монітора, громад, самого підопічного та працівника можуть стати тою передумовою, яка суттєво зменшить кількість випадків тортур в Україні та зробить суспільство більш свідомим.