06.10.2020

"Подвійне покарання": поміщення та захист трансгендерних людей у в’язниці

Стаття Вікторії Патріксон для блогу Penal Reform International «Подвійне покарання»: поміщення та захист трансгендерних людей у в’язниці»

Гендерна ідентичність, рішення щодо розселення, порядок обшуку, доступ до медицини, жорстокість та сексуальне насильство - це лише низка факторів, з якими трансгендери стикаються у в’язниці.

Ця боротьба, яку ведуть трансендери у в’язницях, довгий час ігнорувалася тюремною владою по всьому світу. Однак в останні десятиліття спостерігається багатообіцяючий приплив політик і посібників, спрямованих на належне поводження стосовно ув'язнених трансгендерів. Звісно, країни мають різні підходи, але все ж таки який найкращий шлях до захисту і безпеки трансгендерів в в’язницях?

 Ґрунтуючись на знаменитому аналізі Сайкса (1958), можна сказати, що повсякденне життя ув’язнених керувалось принципом «страждання ув’язнення». Однак не всі ув'язнені однаково важко переживають негаразди тюремного життя. Позбавлення волі зазвичай посилює вже наявну  вразливість індивіда, який був поміщений у в'язницю. Як уразлива частина суспільства - з високим ризиком депресії, самогубств, утисків, безробіття та інших несприятливих умов - трансгендери одночасно стикаються з непропорційним рівнем вразливості всередині в’язничних стін.

Останні десятиліття ми стали свідками зростання адвокації прав трансгендерів, включаючи заклики до рівності в системі кримінального судочинства. Тим не менше, наявні випадки самогубств, фізичних та сексуальних нападів демонструють, що тюремні системи щораз дають збій по відношенню до трансегендерів. Як підкреслюється у "Глобальних тюремних тенденціях 2020", у більшості країн-членів ЄС відсутні спеціальні заходи щодо захисту ЛГБТ-осіб, які перебувають у в'язниці. Подальші зусилля повинні бути спрямовані на адекватну політику та постанови для тих, хто найбільше постраждав від жорсткого інституційного режиму ув'язнення як в Європі, так і в усьому світі.

На жаль, міжнародні стандарти (такі як Мінімальні стандартні поводження з ув’язненими ООН , відомі як Правила Нельсона Мандели) не мають належних вказівок щодо захисту затриманих трансгендерних людей. 

За винятком явного згадування в Правилі №7 Правил Мандели, де йдеться про те, що під час потрапляння до в'язниці слід збирати певну інформацію, включаючи «точну інформацію, що дозволяє визначити його/її унікальну особистість з урахуванням його/її самооцінки статі».  Далі правила мовчать. Також можна посилатись на 9 принцип Джокьякартських принципів, який вимагає від влади забезпечити, щоб «поміщення під варту не допускало подальшої маргіналізації осіб за ознакою сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності або можливого ризику насильства», але ці принципи в основному залишаються на папері.

 

В’язниці – гіпергендерна тереторія

Трансгендер - це термін, який використовується по відношенню до будь-якої людини з гендерною ідентичністю, відмінною від статі, визначеної при народженні, включаючи тих, хто ідентифікує себе як небінарна особа. Сюди входять ті, хто переніс операцію зі зміни статі або наближається до неї, а також ті, хто вирішив утриматися від медичних процедур. Через те, що їх гендерна ідентичність відрізняється від тієї, що була приписана їм при народженні, трансгендери становлять унікальну проблему для  Hyper-Gendered (гіперінституційних місць), таких як в'язниця. В результаті цього, трансгендери стикаються з високим рівнем стигматизації та віктимізації.

Дійсно, безпечне поводження з трансгендерними ув'язненими є унікальною проблемою для «Hyper-Gendered» світу в'язниць. «Hyper-Gendered» означає, що концепції мужності і жіночності підкріплюються структурами, нормами, цінностями, ролями і практиками тюремного персоналу та ув'язнених. Наприклад, більшість тюремних систем побудовані для роздільного тримання чоловіків і жінок. Тому трансгендери є більш «сприятливі» до насильства і часто піддаються «подвійному покаранню».

 

Житлова практика: глобальна перспектива

Існують давні політичні дебати про те, де повинні розміщуватись трансгендери в тюремному комплексі. Житлова практика різниться в залежності від країни, але найбільш поширеними методами є розміщення за ознакою статі, розміщення по ідентичності та сегрегація.

Історично ув’язнених розміщували відповідно до їх статі при народженні і незалежно від їх гендерної ідентичності, зовнішнього вигляду або поведінкових особливостей. Один із основних наслідків розміщення у в'язниці за ознакою статі полягає в тому, що трансгендери, вочевидь, з самого початку прирікаються на жорстоке поводження з боку інших ув'язнених. Незважаючи на те, що практика змінюється, багато в'язниць в Канаді і ряді штатів США як і раніше дотримуються цього підходу до розміщення ув’язнених.

До 2004 року в'язнів-трансгендерів в Англії і Уельсі систематично класифікували по статі, яка була записана у свідоцтві про народженні. Однак Закон про визнання статі 2004 року дозволив громадянам з гендерною дисфорією подати заяву на отримання свідоцтва про зміну статі юридично. Незважаючи на цей прецедент, продовжують надходити повідомлення про те, що трансгендери розміщуються у в'язницях за «статевим» принципом. У 2018 році з'ясувалося, що 97 трансгендерних людей (серед яких 92 ідентифікували себе як жінки) розміщувались у чоловічих блоках в’язничних установ. Це свідчить про те, що трансгендери, які здійснюють перехід від чоловіка до жінки, розміщуються незалежно від їхньої гендерної ідентичності.

В останні роки намітився багатообіцяючий перехід від розміщення за ознакою статі до більш гнучкого розміщення на основі самоідентифікації. Розміщення на основі ідентичності - це процедура розміщення трансгендерів в залежності від статі, з яким він або вона себе ідентифікує, незалежно від того, перенесли вони операцію зі зміни статі. Попри це, ця практика менш поширена, ніж практика розміщення за «статевим» принципом.

На відміну від Англії і Уельсу, ув’язнені трансгендери в Шотландії не зобов'язані отримувати «Свідоцтво про гендерне визнання» для того, щоб гендерна ідентичність в’язнів враховувалась тюремною адміністрацією.

У США в травні 2018 року президент Трамп оголосив про скасування колишніх керівних принципів, введених адміністрацією Обами, які скасовують різні політики, спрямовані на захист трансгендерів в тюрмах. У нових правилах Трампа йдеться, що в'язниці «використовуватимуть біологічну стать в якості початкового визначення» при ухваленні рішення щодо розміщення.

В деяких в’язницях США, Канади, Англії та Уельсу використовується практика відокремлення трансгендерів під охороною, зазвичай у одиночній камері.  Попри те, що сегрегація може забезпечити більший рівень безпеки, особа виключається з рівної участі у в'язничному житті. Крім того, встановлено, що обмежений доступ до освіти та розважальних заходів впливає на психологічний добробут/психічне благополуччя.

Менш популярна практика це утримання трансгендерів у спеціальних місцях, де вони зможуть вільно виражати свою гендерну ідентичність. Такі спеціальні захисні секції були створені в Італії, Бразилії та Англії. А у 2010 році Італія була першою країною, яка оголосила про відкриття в'язниці для трансгендерів в Поццале, що було схвалено захисниками прав ЛГБТК. У березні 2019 році в Англії відкрилось перше окреме крило для трансгендерних осіб на території жіночої в’язниці. Відповідно до офіційної статистики за 2018 рік, у Англії та Уельсі 139 повнолітні особи у в’язницях ідентифікували себе трансгендерами.

Заклик до реформування

Існує декілька способів, як тюремні органи влади можуть вдосконалити свою житлову практику та врахувати індивідуальні потреби трансгендерних людей, в рамках забезпечення безпеки ширшого тюремного населення.

По-перше, політика розміщення повинна розвиватися таким чином, щоб визнати, що багато трансгендерів живуть без операції зі зміни статі або сертифікатів, що підтверджують стать. Тому слід поважати самопроголошену гендерну ідентичність, не потребуючи юридичних чи медичних вимог. Відповідно до Принципів Джокьякарти, слід забезпечити, щоб «усі ув'язнені брали участь у рішеннях щодо місця затримання відповідно до їх сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності».

При цьому дуже важливо, щоб рішення про розміщення приймалися в індивідуальному порядку з частим переглядом і ретельною оцінкою ризиків. Вивчення ситуації в тих країнах, які відкрили спеціальні будівлі для утримання трансгендерів (або всю в’язницю для трансгендерів)  буде корисним для визначення того, чи є це відповідним методом. Політики також можуть отримати користь з таких порівняльних досліджень, адже злиття національних політик могло б привести до універсальної рекомендації щодо безпечного розміщення трансгендерних осіб у в’язницях.

Також необхідно поставити під сумнів необхідність утримання під вартою в кожному випадку, з огляду на високий рівень ризику для особистої безпеки для трансгендерних людей.

Політичні дебати про те, як розмістити трансгендерів в тюрмах, багатогранні і складні. Перш за все, вкрай важливо, щоб політика не відволікала увагу від ключової проблеми, яку необхідно вирішити: як захистити тих, хто вразливий перед жорстоким поводженням за гратами. Є надія, що тюремні установи зможуть застосувати більш уважний і гнучкий підхід до поводження з трансгендерними ув'язненими, що дозволить їм жити безпечно і відповідно до своєї гендерної ідентичності.

 

 

Статтю переклав Андрій Богданенко спеціально для ГО «Україна без тортур».

Оригінальний текст тут: https://www.penalreform.org/blog/transgender-people-in-prison-the-double-punishment/?fbclid=IwAR3Mc5X8O91_Gh3vpeuYm10vkmNLKwReu7zPr7bta1JCP64QSsi_rpDcSI0